Книжковий зорепад. Микола Хвильовий.
2023-12-13
Микола Хвильовий став харизматичною постаттю українських 20-х років минулого століття, символом блискучого мистецького покоління, що встигло реалізуватися упродовж скупо відміряного часу.
Хвильовий, справжнє прізвище якого Фітільов, народився 13 грудня 1893 року на території сучасної Сумської області в селищі Тростянець у родині вчителів.
Записався добровольцем на фронт під час Першої світової війни.
Весною 1921 року остаточно переїхав до Харкова, де розпочинає цілком нове життя.
За сприяння Хвильвого 16 січня 1922 року утворюється Всеукраїнська Федерація Пролетарських Письменників і Митців із трьома центрами в Харкові, Києві та Москві. Також він став організатором студії «Урбіно».
Саме в Харкові Микола Хвильовий починає працювати в редакційному відділі Головполітосвіти. Паралельно влаштувється у видавництво “Червоний Шлях” і з головою занурюється в літературну роботу. Творчий шлях розпочав заявивши про себе двома збірками віршів — «Молодість» і «Досвітні симфонії». Найпопулярніші твори: Я (Романтика), Мати, Кіт у чоботях, Іван Іванович, Арабески та інші.
У перші пореволюційні роки Хвильовий стає одим із найпопулярніших письменників. Його вірші та новели вивчають в школах, його пісні співає народ… І раптом все це було зачинено, його ім'я викреслюють з енциклопедій. Безглуздість звинувачень була очевидна, але хто тоді осмілився б їх спростувати?
У останні роки життя влада слідкувала за Миколою Хвильовим, а його квартира прослуховувалася. Переслідування М. Хвильового і його прибічників відбулося через звинувачення у прагненні відокремити українську культуру від російської, протиставити два народи один одному.
Особливо тяжко було бачити, як його друзів та однодумців арештовували та розстрілювали. Та й в країні на той час панував голодомор 1933 року. Коли письменник побачив становище селян на власні очі, то вже не зміг повернутися до звичайного життя. 13 травня 1933 року Микола Хвильовий застрелився, бо не зміг пережити арешт друга Михайла Ялового.
Посмертна записка: «Арешт ЯЛОВОГО — це розстріл цілої генерації… За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. «Отже», як говорить Семенко, … ясно. Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя — ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам’ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшенно боляче…».
І справді Микола Хвильовий любив число 13. Саме 13 травня, сонячного недільного ранку 1933 року, вирішив зіграти останній акт життєвої драми за власним, а не енкаведистським сценарієм… Щасливо знайдений псевдонім – Хвильовий – визначив не лише його долю та вибір, але десь і дух усієї неспокійної, до основ збуреної епохи. Не оминули ті страшні події і мешканців нашого краю. Вони також потрапили під стрімке колесо репресивної машини, що котилась тодішнім СРСР.
