Здається, сьогоднішній день огорнутий легкою завісою задумливості. Світ виглядає трохи приглушеним, ніби ховається за серпанком спогадів та відчуттів. Хочеться чогось м’якого, простого, що здатне повільно розчинити напругу і повернути гармонію.

Іноді приходить такий день, коли все ніби на місці, але всередині — тиша. Не спустошення, не розпач, а просто спокійна втома, як після довгої дороги. Ні думок, ні бажань — тільки бажання сховатися в щось м’яке й тепле.

У такі моменти особливо хочеться слухати бамбукову флейту. Її звук — як подих вітру в тиші. Він не кричить, не нав'язується, а просто ллється — м'яко, неквапно, наче розповідає щось дуже важливе, але пошепки. У цих тремтливих, ледь вловимих звуках є щось глибоко людське й водночас — відчуття природи: ранковий туман над рікою, шелест очерету, далеке відлуння гір.

Це музика не для вуха, а для серця. Вона торкається того, що не можна сказати словами. І коли на душі важко, вона просто поруч — як лагідна присутність, яка не питає, не вимагає, а просто є. Як спокій.