Холодний подих згаслої свічі

2024-11-25

Ні труни, ні хрестів, і ні тризни

Прямо в яму.

Навіки-віків? Чорна сповідь

моєї Вітчизни...

І її затамований гнів.

Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема. Воно — надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи!23 листопада в нашій державі відзначали День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Народ України схиляє голову, перед трагічною сторінкою свого життя.1932 рік... Прах, семи з половиною мільйонів стукає в наші серця; їх ніхто не судив, отже ніхто не реабілітує. Ніхто, крім нас з вами, їхніх співвітчизників і довговічних боржників. Сьогодні ми вшановуємо пам'ять жертв Голодомору 1932 - 1933 років.В урочисто прибраній залі учні 6, 10 та 11 класів #Камянка_ліцей_1 почули про страшні сторінки нашої історії, які вражають своєю жорстокістю. Свідченнями тих подій були "голоси" з минулого, так як їх не маємо можливості почути в живу, тож ці спомини зачитали діти.Свідчення очевидців, тих хто пережив страшну, рукотворну трагедію Голодомору 1932-1933 років:Білозуб Марії мешканки села Мало-Михайлівка Васильківського району Дніпропетровської області."Я пам'ятаю, як ходили по хатах активісти на чолі з Захлюпіною та вигрібали все підряд. Квасоля у глечику стояла, і ту висипали й забрали! Ходили, вистукували по стінах, чи було, чогось хазяї не замурували.Я працювала в лікарні санітаркою, там давали невеликий пайок. Мама закопала в городі картоплю, дякуючи цьому, ми й пережили ту страшну весну 33-го. А людей мерло дуже багато. Добре пам'ятаю, як померла розкуркулена сім`я Сергієнків, яка мешкала поруч з лікарнею."...Ми переконані, що маємо справу з яскравим прикладом ГЕНОЦИДУ, спрямованого проти українського народу.

Геноцид - це дії, скоєні з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу.Кажуть, що смерть однієї людини - це трагедія, а смерть тисяч або мільйонів - це статистика. Жахлива статистика. Світ мав би розколотись надвоє, а земля перевернутись від того, що було на ній на початку 30-х. Але світ не розколовся, і ми зі своїми тривогами, сподіваннями, надіями ходимо по безліч доріг, що пролягли по цій землі. Серед них – дорога Пам'яті. Пізнавши історію своєї країни, ми ступаємо на неї.Бібліотекарі під час заходу запалили Свічки пам'яті і разом з присутніми вшанували закатованих під час Голодомору хвилиною мовчання.Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.

Романенко Л.