В 1694 році в Парижі народився майбутній романість, поет, драматург, філософ, сатирик та історик – Франсуа-Марі Арує, відомий в світі під псевдо -Вольтер. Франція подарувала світу одного з найвидатніших письмеників. Нетрадиційні та дотепні ідеї Вольтера про етику, державу і релігію дуже часто призводили до неприємностей.

Висміявши у своїх віршах сім'ю французького регента, у 1716 році, побоючись ув'язнення, Вольтер вимушений був покинути Париж.Через рік Арує випустив ще більше дотепних віршів про родину регента. За такі поезії Вольтера все ж таки ув'язнили на 11 місяців до Бастилії. Перебуваючи у тюрьмі письменник створив трагедію «Едіп», яка мала шалений успіх.

У 1726 році, після дуєлі з аристократом де Роганом, Вольтер виїхав до Англії, де прожив три роки. Перебуваючи закордоном ретельно вивчає праці Джона Локка та Ісака Ньютона, творчість Вільяма Шекспіра. Повернувшись до Парижу видає «Філософські листи», де вихваляє державний устрій англійців і засуджує французьку систему абсолютизму. Книга була спалена за вироком Паризького парламенту.

Вирішивши не спокушати долю, Вольтер знову змушений тікати. Філософ виїхав до Шампані в місто Серея, де жив у своєї коханки маркізи дю Шатле. Вона була одна з найосвіченіших жінок того часу. Разом з Вольтером вивчала метафізику, біблеїстику, природничі науки. Тут була створена відома сатирична поема «Орлеанська діва», були написані цикли філософських повістей.

З 1744 року почалася коротка і доволі невдала карєра Вольтера-придворного. У 1745 року він стає придвориним істориком. 1746 року Вольтера обрали до Французької академії. Та попри всі намагання поету так і не вдалося здобути прихильність короля.

Холодність Людовика XV, повне розчарування у дворі, смерть маркізи дю Шатле схилили Вольтера відповісти на запрошення прусського короля Фрідріха II. Але і тут придворні інтриги, непорозуміння з президентом Академії Мопертою призвели до нового переїзду. На цей раз країною, яка прихистила філософа, вольнодумця, поета, письменника, драматурга стала Швейцарія. Тут він провів решту свого життя.

На початку 1759 року Вольтер придбав маєток Ферней. Почав співпрацювати з Дідро і Д'Аламбером, відомими філософами-енциклопедистами. Маєток Вольтера стає осередком 20-річної просвітницької діяльності. Ставши заможним землевласником, капіталістом, власником ткацької та годинникової майстерень, філосов міг вільно і безбоязно представляти у своїй особі «громадську думку». Звідси він звертався до суспільної думки Європи, захищаючи безневинно засуджених Жана Каласа і юного де Ла Бара. У Європі його шанобливо величали "королем Вольтером".

У 1778 році письменник приїхав до Парижу, де його нарешті очікував тріумф. Проте через три місяці Вольтер помер, тіло його за наказом уряду було перевезено до Шампані і поховано в абатстві Сельєр. У 1791 році Національний конвент постановив перенести прах Вольтера до Пантеону, а на його могилі викарбовано: «Він підготував нас до свободи».

За словами Віктора Гюго: «Вольтер не тільки люди, це ціла епоха». Французи часто називають XVIII століття - «століттям Вольтера». Він з повним правом вважався патріархом просвітників. Як ніхто інший, Вольтер освітив своїм генієм вік Просвітництва, заледве чи не всі тогочасні мислителі вважали себе його учнями. Будучи некоронованим королем буржуазії, і до того ж не лише французької, але й всеєвропейської, Вольтер боровся проти станової нерівності, за право людини на власну думку і людську гідність.